Усе починається з любові…

Літературно-музична композиція

Звучить лірична мелодія. Заходять двоє веду¬чих та учень.

Учень

ЧТО ТАКОЕ ЛЮБОВЬ?

... Любовь — это радость! —

один говорил.

«Нет, жертва»,— отвечал другой.

«Любовь — это сила, что выше всех сил».

«Нет, слабость»,— ответил другой.

«Любовь — это счастье! Любовь — это свет!» —

Один вдохновенно кричал.

«...Счастливой любви не бывало и нет!» —

Угрюмо другой отвечал.

Поняв, что в тупик их завел разговор,

Они подошли к старику:

«Отец, ты поможешь решить этот спор...

Ты много видал на веку!»

Но тот отвечал им: «Вам трудно, друзья,

Понять, где тут правда, где ложь.

Любовь обьяснить, к сожаленью, нельзя:

Полюбишь— тогда и поймешь».

Ведучий. Ми хочемо розповісти вам істо¬рію відносин двох людей, але наша повість буде про кохання великих митців слова.

В е д у ч а. Ця повість про кохання, яке було між Трістаном та Ізольдою, Ромео та Джульєттою, яке змушувало Петрарку покло¬нятися Лаурі, не давало спокою Стендалеві, Байронові...

Ведучий. Та тисячам звичайних чолові¬ків та жінок в усіх країнах, у всі віки, які ні в чому не поступалися великим світу цьо¬го. Тому що і для них кохання було не лише втіхою, а й пошуком великої істини в люд¬ських відносинах.

Ведуча

Все — добродетель, мудрость, нежность, боль —

В единую гармонию сомкнулось,

Какой земля не слышала дотоль...

Виконується пісня «Любов — безсмертний, чудний дар».

Ведучий. Протягом віків закохані творили саги, співали серенади, писали елегії та романи. Кохання утверджувало в людях прекрасне.

Ведуча. Скільки існує світ, мудреці, філо¬софи, поети, звичайні люди прагнуть пояс-нити, що ж таке кохання. Відповіді на це запитання у всіх різні, оскільки у кожного є своя історія кохання.

Заходять два учні.

1-й учень. Коли Петрарка — молодий вче¬ний і поет — побачив Лауру в одній авінь-йонській церкві, йому було 23, а їй — 20. Вона була вже заміжньою. У сорок дру¬гу річницю їхньої першої зустрічі, через 21 рік, Петрарка, перебираючи архіви, зна¬йшов сонет, який раніше йому не подобав¬ся, і дописав до нього нові рядки: «В рік 1327-й, о першій годині шостого дня, вві¬йшов я в лабіринт, з якого виходу немає».

2-й учень. А через 5 років потому він по¬мер, сидячи з пером у руці. Незадовго до цього поет написав: «Уже ні про що не ду¬маю я, окрім неї». Кохання Петрарки до Лаури часто називають «ідеальним»: він кохав її на відстані. Коли Лаура померла, їй було за сорок. Але він продовжував її кохати ще палкіше, ніж у молоді роки.

Учні йдуть. Заходять двоє закоханих.

Вона

І як тепер тебе забути?

Душа до краю добрела.

Такої дивної отрути.

Я ще ніколи не пила.

Він

Такої чистої печалі,

Такої спраглої жаги,

Такого зойку у мовчанні,

Такого сяйва навкруги.

В і н. Такої зоряної тиші.

Вона. Такого безміру в добі!

Він

Це, може, навіть і не вірші,

А квіти, кинуті тобі.

Ліна Костенко.

Закохані, взявшись за руки, йдуть.

Виконується пісня про кохання

Ведучий. За велінням долі зустрілись вони — юна красуня — грузинська княж¬на, дочка основоположника грузинсько¬го романтизму Олександра Чавчавадзе, Ніна та російський поет, автор безсмерт¬ної комедії «Горе от ума» надзвичайно ерудований чоловік, який пройшов через тяжкі випробування, Олександр Сергійо¬вич Грибоєдов.

Ведуча. Вони покохали одне одного, і в серп¬ні 1828 року обвінчались у Тифлісі. Їй не ви¬повнилося ще й шістнадцяти, а йому було 33 роки. Та різниця у віці їм не заважала, адже вони розуміли одне одного, відчували одне одного з півслова. Об'єднало ж їх велике ко¬хання, кохання піднесене й романтичне.

Ведучий. Але невдовзі його вбили в Теге¬рані. У свої 16 Ніна стала вдовою. Його поховали у Тифлісі, на горі Давида. На над гробній плиті вона наказала викарбувати: «Ум и дела твои бессмерны в памяти русской, но для чего пережила тебя любовь моя?...»

Ведуча. Не зрадила своє перше і єдине кохання НінаЧавчавадзе. Не проміняла його ні на яке інше.

Заходять двоє читців.

1 -й читець

Одної миті хризантеми

Раптовість кинула до ніг...

І на трампліні вічна тема —

Згори, мов сальто, у мені.

2-й читець

Життя самітне і дозріле,

Пройшовши заметіль років,

Ховало квітку білу-білу

Під листя затіні легкі.

Читці йдуть.

Ведучий. Сьогодні хочеться воскресити ті білі-білі квіти кохання, які розквітли у до¬лі Тараса Шевченка.

Ведуча. Оксана Коваленко — сусідська дівчинка, найтепліший і найсвітліший про-мінчик його сирітського дитинства.

Ведучий. Панночка Гусаковська, юна по¬лячка, яка зуміла побачити у чужинцеві-кріпакові неординарну душу.

Ведуча. Молитви Варвари Рєпніної, мрій¬ливої і мудрої княжни, мабуть, вистеляли стежину поетові у вічність.

Ведучий. У чудових очах Ганни Закревської зосередився світ Тарасових мрій. Але вона, теж не байдужа до Шевченка, уже дру¬жина іншого.

Ведуча. Вродлива Ликера Полусмакова... Навколо неї точиться стільки суперечок, розмов, лунають звинувачення. Саме Ликері судилося стати найбільшим розчару-ванням поета. Розкаяна, вона приїжджає із далекої Росії лише до мертвого Тараса, зали-шаючись біля його могили до своїх остан¬ніх днів свого життя.

Учень читає вірш про Т. Г. Шевченка «Я — поет...»

Я – ПОЕТ

Я — Шевченко.

Є пісня у серці моєму,

Недоспівана пісня,

Що ляже у інші серця,

Що на гімни обернеться,

Стане рядками поеми,

Що ніколи не згине,

Ніколи не дійде кінця...

Ту, що я покохати не зміг,

Поцілуйте її,

Ту, яку я не зміг цілувати.

Я повіюся прахом,

Щоб впасти коханій до ніг,

Я совою злечу,

Аби пісню про біль проспівати,

Я не мав того часу, у котрий

Кохають жінок,

Я не вмів цілувати,

Розмазавши вірші губами...

І немає коханої —

Десь вона там, межи тьми...

Я не маю дружини...

У мене немає синів...

А нащадки мої —

То пісні мої, тужні та дужі.

Я — поет.

Я — один.

Виконується пісня «Не тополю високую...»

Заходять читці.

1-й читець

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

2-й читець

Вона прийшла заквітчана і мила.

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

1 -й читець

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти...

Прийшла любов непрохана й неждана —

Ну як мені за нею не піти?

(В. Симоненко)

Читці йдуть.

Ведучий. На весь зимовий сезон 1843— 1844 року у Петербурзі відкрито Італійську оперу. Серед співачок була Поліна Віардо, у дівоцтві — Поліна Гарсіа. Вона була дружиною директора Італійської опери в Парижі. Цей шлюб влаштувала Жорж Санд, яка дуже любила Поліну і зробила прототипом своєї «Консуело». 1 листопада 1843 року Віардо познайомили з Іваном Сергійовичем Тургенєвим. Цей день він святкував усе своє життя...

Ведуча. Взаємини Тургенєва з жінками завжди відзначалися взаємністю. Він пристрасно освідчувався перший. Жінка йому вірила і відповідала на його почуття.

Ведуча. Коли померла швачка, яка жила у Спаському і народила Тургенєву дочку Пелагею, він забрав її до Парижа і виховував дівчинку у будинку Поліни Віардо. Він по¬стійно подорожував із сім'єю Поліни, був її вірним другом.

В е д у ч а. Усі знали, що він кохає цю жінку. Коли ж Іван Сергійович помер, то все своє майно заповів Поліні та своїй дочці Пелагеї. Поліна була єдиною жінкою, яку він кохав усе життя, тому й не одружувався.

Вірш у прозі І. С. Тургенєва «Роза» читає учень.

Заходять читці.

1-й читець

Я не помру від розпачі і муки,

Лиш в одинокій ночі навесні

Все будуть сниться милі, теплі руки

І оченята сині і ясні.

2-й читець

І будеш ти у кожному диханні,

І будеш ти навіки при мені

Гасить зірки очима на світанні,

Палить мене в безжальному вогні.

3-й читець

Ти до мене прийшла не із казки чи сну, .

І здалося мені, що стрічаю весну

Ти явилась мені — і звалося, що світ

Помолодшав навколо на тисячу літ.

4-й читець

Так ніхто не кохав.

Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання...

Читці йдуть.

Ведучий. Зв'язок Оноре де Бальзака з Україною встановився за дуже романтич¬них обставин і тривав до кінця його жит¬тя. А почалося все з того, що поміщиця Евеліна Ганська захопилася французьки¬ми романами.

Ведуча. Евеліна Ганська була на 22 роки молодшою за чоловіка. Прочитавши ро¬ман Бальзака «Шагренева шкіра», у люто¬му 1832 року вона написала йому анонім¬ного листа. Зустрітися з чужоземкою стає метою Оноре де Бальзака.

Ведучий. Зав'язалось романтичне листу¬вання, котре тривало 18 років. З листування помітно, що Бальзак закохався у Евеліну.

Ведуча. «Не наважуюсь зізнатись моє¬му лікарю, що мені нічого не хочеться, що тужу,— писав він.— Якби я не любив Тебе аж до обожнювання, то вже давно не існу-вав би... Хочу мати Тебе за дружину. Інак¬ше не хочу жити!»

Ведучий. Наприкінці 1841 року Бальзак дізнався про смерть чоловіка Евеліни. І ле¬тять листи в Україну...

Ведуча. Та недовго тривало його щастя. У липні стан здоров'я Бальзака погіршився. У ніч із 17 на 18 серпня 1850 року він помер. Евеліна Ганська запросила священика.

Ведучий. «Єдине, що залишилося мені тепер у моєму нещасті,— писала Евеліна своєму братові,— це очистити його пам'ять, сплатити борги й дбати про його матір».

Заходять читці, читають вірші про кохання рід¬ною та іноземною мовами.

1 -й читець

Усім, хто може зрозуміть поета,

В чиїх серцях горить любовний жар,

Над ним кохання — вищий володар,

Я віддаю на суд цього сонета.

2-й читець

Мов нині бачу все: у залі балевій

Веселий гамір слів за шумом шовку в'ється.

І мерехтить кругом світил дрімучий рій,

І гомін музики меланхолійно ллється...

3-й читець

У вирі ми пливем! Я подих чую твій.

І голос твій дзвінкий, і дрож руки твоєї.

Мені в очах погас світил тремтячий рій.

Я тихо прошептав: «О будь, ах, будь моєю!..»

Виконується бальний танець.

Ведуча

Как девочка, тонка, бледна,

Едва постигнув совершенство,

В день свадьбы знала ли она,

Что вышла замуж за бессмертье,

Что сохранится навека

Там, за супружеским порогом,

Все то, к чему ее рука

В быту коснется ненароком

И даже строки письмеца,

Что он писал, о ней вздыхая,

Похитит из ее ларца

Его вдова,

Вдова другая,

Непогрешимая вдова —

Святая пушкинская слава...

 

 

Ведучий. Важко знайти не тільки в російській, але й у всій світовій історії жінку, яка залишила б такий слід у людській пам'яті.

Ведуча. За свідченнями сучасників, вона була божественної краси, як Прекрасна Єлена, через яку почалась Троянська війна.З цією жінкою пов'язане життя і смерть великого генія Росії — Олександра Сергійовича Пушкіна.

Ведучий. Наталя Гончарова буламолодшою за поета на 13 років.

Все це почалося з Геккеренів. Адже дуель розпалювалася не через позірну невірність Наталі Миколаївни, а саме через її вірність чоловікові, що й викликало у Геккеренів, батька та сина, бажання помсти.

Ведуча. Мстилися вони їй і після смерті Пушкіна, продовжуючи розповсюджувати плітки про неї як про жінку, яка спокусила Дантеса. Дорікали їй тим, що нібито вона не любила Пушкіна.

Виконується пісня «Есмеральда».

1 -й читець

И просто ли испить такую чашу —

Подругой гения вдруг стать в осьмнадцать лет?

Наталья Николаевна, Наташа,

И после смерти Вам покоя нет.

2-й читець

Была прекрасна — виновата, значит,

Такое ясно каждому как день,

И негодуют, сетуют, судачат,

И судят-радят все, кому не лень.

3-й читець

Бледна, тонка, застенчива —мадонна,

Как будто бы сошедшая с креста..

А сплетни, анонимки — все законно...

Всегда их привлека красота.

Ведучий. Секундант поета, Данзас, згадує: «...Увидя умираюшего мужа, она бросилась к нему и пала перед ним на колени. С глубоким отчаянием она протянула руки к Пушкину, толкала его и, рыдая, воскликнула: "Пушкин, Пушкин, ты жив?" — Кар¬тина была разрываюшая душу».

Ведуча. Перед смертю Пушкін турбувався про долю дружини та дітей. Він наказав Наталі Гончаровій носити два роки траур, а потім знайти достойного чоловіка і вийти за нього заміж.

Ведучий. Воля Пушкіна була для Наталі священною. Вона дотримала слова. Претендентів на її руку було багато. Але вийшла вдруге вона заміж аж через 7 років після смерті поета.

Ведуча. Наталя обрала генерала Петра Ланського. Він був добрим, чуйним, уважним. Прийнявши під свою опіку осиротіле сімейство Пушкіна, Панський однаково добре ставився до дітей Наталі і своїх трьох дочок.

Заходять читці.

1-й читець

А просто ли испить такую чашу?

И так ли весело и гладко шли

Дела у той, что сестры звали

«Таша»,

А мы — великосветски —

«Натали»?

2-й читець

Коль не любила бы —

не ревновала.

В нее влюблялись? В том

дурного нет.

А если льстило быть «царицей бала» —

Вот криминал в осьмнадцать,

двадцать лет!

Читці йдуть.

Ведучий. Багато листів написала Наталя Панському, в яких висловлювала вдячність, повагу, довіру. Життя ніби влаштувалось. Але все ж...По п'ятницях (день смерті Пушкіна) та в останні дні січня Наталя Миколаївна дотримувалася строгих постів й усамітнювалась, поринаючи у сумні спогади.

Ведуча. Останні роки життя Наталя Миколаївна багато хворіла. У 1863 році, коли їй виповнилося 51, Наталя Миколаївна померла.

На фоні музики учень читає вірш-посвяту.

У МОГИЛЬІ Н. ПУШКИНОЙ

«Здесь похоронена Ланская...»

Снега некрополь замели.

А слух по-прежнему ласкает

Святое имя — Натали.

Как странно, что она Ланская,

Я не Ланской цветы принес,

А той, чей образ возникает

Из давней памяти и слез.

Нам каждый день ее был дорог

До той трагической черты,

До Черной речки, за которой

Настало бремя суеты.

Как странно, что она — Ланская.

Ведь вслед за выстрелом сама

Оборвалась ее мирская,

Ее великая судьба.

И хорошо, что он не знает,

Как шли потом ее года.

Она фамилию сменяет,

Другому в церкви скажет «да».

Но мы ее не осуждаем.

К чему былое ворошить?

Одна осталась — молодая !

С детьми, а надо было жить.

И все же как-то горько это,—

Не знаю, чья уж тут вина,—

Что для живых Любовь поэта

Так от Него отдалена.

(А. Дементьев)

Ведучий. Ось саме таким чином люди¬на вчилась бачити людину. Саме в любові відкривалося велике «Ти», безмежна цінність людської особистості, радість самозречення, радість милосердя заради того, кого любиш.

Ведуча. Сьогодні ми хотіли б подарувати вам щось більше, ніж ці історії великого людського кохання. Хотілося б подарувати весь світ...

Ведучий. Іноді цей світ дає нам посланців, та ми їх, на жаль, часто не впізнаємо.

Це ті, хто нас кохає...

Ведуча

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Ведучий

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану,

Чи перший біль, чи то останній —

Коли б то знати наперед.

Ведуча

Кажімо більше ніжних слів,

Комусь всміхаймось ненароком.

Ведучий

То не життя наше коротке,

Короткі в нас слова черстві,

Кажімо більше ніжних слів.